|
|
Один із найвидатніших мандрівників того часу Ібн Батута, подорожуючи протягом понад 30 років, подолав відстань близько 120 тисяч кілометрів. Для XIV ст. це було абсолютним рекордом (мал. 8). Батута відвідав Червоне море, Аравійський півострів, Ефіопію, Багдад, Персію, землі Причорномор'я, потрапив до Бухари і Самарканда, через гори Афганістану - до Індії та Південно-Східної Азії, через пустелю Сахара - до Тімбукту. Він також подорожував Східною Африкою, дійшов майже до екватора і довів, що жарка приекваторіальна земля заселена.
Значні географічні досягнення в середні віки належать ученим Китаю. Вони перші у світі здійснили перепис населення. Перші почали проводити систематичні спостереження за погодою, створили опадомір, компас, описали колообіг води в природі, пояснили формування річкових долин і процеси руйнування гір. Крім того, китайські мандрівники перетнули Тибет і Гімалаї - найвищі гори світу, проклали морські шляхи на захід і схід. Китаєць Бей Сю створив карту території Китаю на 18 шовкових сувоях.
Географічні здобутки у християнській Європі. Початок середньовіччя у Європі був складним для розвитку географічної науки. «Відкривачами» нових земель у той час ставали прочани (паломники), учасники хрестових походів, купці. Серед таких «мандрівників» середньовіччя був італієць Марко Поло. У 1271 році разом із батьком і дядьком він вирушив у тривалу торгову подорож до Китаю і залишився там надовго: додому повернувся лише 1295 року. Це були перші європейці, які дісталися Східної Азії (мал. 9).
|
|
